Не існує єдиної загальної класифікації наочності.
Для наочності можуть використовуватись як реальні об'єкти (речовини, хімічні реакції тощо), так і їх моделі. Моделі можуть бути матеріальні (макети, муляжі, плакати тощо) та віртуальні (математичні формули, розрахунки, таблиці комп'ютерні зображення, симуляції та інше).
Краще для вивчення прдедметів та явищ використовувати реальні об'єкти. Але коли таке використання неможливе (об'єкти надто малі або надто великі, мають високу вартість, відсутні, їх використання в реальності є небезпечним), то використовують їх моделі.
Умовно види сучасної наочності можна поділити на такі категорії:
Тематичний плакат, який може містити зображення, схеми, діаграми, короткі написи. Використовується для лаконічного й цілісного представлення теми, де подані ключові цифри й тези, а кожна ілюстрація або діаграма додатково розкриває навчальну тему.
Цифрове зображення, на якому знаходяться «активні точки»: кнопки, при натисканні на які відбувається якась дія: перехід за посиланням, прослуховування аудіо, показ відео, показ тексту тощо. Такий плакат може об'єднати все, що педагог планує показати протягом заняття, в візуально привабливій і навіть в ігровій формі (як карта скарбів, лабіринт тощо).
Схема, яка максимально детально розкриває тему. У центрі ментальної карти завжди одне ядро — ключове поняття, проблемне питання, явище тощо. Від ядра йдуть «товсті» розгалуження, від них-вужчі. Чим більше вузьких розгалужень, тим більш інформативною та глибокою за змістом є ментальна карта.
Декілька зображень, які розташовані послідовно й містять персонажів і короткі фрази. Комікс передає історію через діалоги або думки персонажів. Це є візуальною реалізацією методу сторітелінгу. Учні можуть складати власні історії-діалоги, створюючи таким чином наочне представлення виучуваної теми.
Ілюстрація об'єктів реального світу або об'єктів, які неможливо побачити на власні очі. При використанні готових зображень з Інтернету слід користуватись сайтами, де офіційно дозволене таке використання. Усі зображення є предметом авторського права й потребують посилань на першоджерело або автора.
Зображення, яке має декілька кадрів, які циклічно змінюються, що сприймається як відео. Зазвичай загальна тривалість анімації від 1 до 40 сек. Анімації можуть демонструвати якийсь процес, ключові поняття теми, різноманітні пов'язані між собою зображення тощо.
Ці традиційні види наочності досі є незамінними в навчанні, тому з'являється чимало способів їх створення й використання в цифровому вигляді. їх легко поширювати онлайн, деякі вебсервіси дозволяють створювати й редагувати таку наочність спільно.
Педагог демонструє власні дії за допомогою засобів відеотрансляції (очно — проектор, телевізор, дистанційно — документ-камера, веб-камера тощо). Під час демонстрації можливі паузи для обговорення, повторення або деталізація найскладніших моментів за запитом учнів. Також учні можуть ставати опосередкованими учасниками, керуючи діями вчителя.
Відеозапис можна застосовувати, не прив'язуючись до часу (асинхронне навчання: кожен учень переглядає коли йому зручно), не обмежуючись одним переглядом (можна переглядати скільки завгодно разів). Учні не можуть впливати на те, що демонструється, але завжди мають можливість переглянути повторно.
Відеоанімація, де відображається створення малюнку/схеми за допомогою рухливої «руки». Як правило, процес «малювання» супроводжується аудіопоясненням. На таких малюнках відображають ключові поняття, образи, які сприяють запам'ятовуванню та розумінню теми. Відеоскрайбінг імітує малювання на дошці під час уроку (хоча дошка для створення не потрібна), тож сприймається учнями як щось звичне.
Відеоролик, у якому демонструється не запис реального світу, а комп'ютерна графіка: анімації/симуляції, що ілюструють певний процес або розповідають навчальну тему. Сюди можна віднести й навчальні мультфільми. За допомогою комп'ютерних анімацій можна показати те, що неможливо побачити на власні очі або показати так, щоб було найбільш наочно та зрозуміло.
За допомогою спеціальних вебсервісів у будь-який відеозапис можна вбудувати інші види наочності або інтерактивні завдання чи тести. При перегляді такого відео в певних моментах (на розсуд педагога) відео зупиняється й для подальшого перегляду учню необхідно виконати якусь дію: розглянути схему й натиснути «Далі», виконати вправу або відповісти на тестове запитання. Є й інший різновид: глядач в певні моменти показу обирає з кількох варіантів подальший розвиток подій у відео.
Метод спостереження є одним з основних видів наочних методів. Його ефективність зростає, якщо під час спостереження за якимось процесом учні фіксуватимуть те, що відбувається, на смартфони (або іншим чином), щоб потім це повторно переглянути. Те, що створене власноруч, як правило, цінується більше, ніж готовий чужий відеозапис без прив'язки до власного досвіду та емоцій.
Коли предмети реального світу виступають об'єктом вивчення, доцільно демонструвати їх наживо (якщо є можливість): рослини, тварини, історичні знахідки тощо. Сучасна освіта передбачає формування практичного досвіду, який іноді неможливий без взаємодії з натуральними об'єктами.
Природничі предмети передбачають безпосередній контакт з природою. Це сприяє розвитку життєвих компетенцій та мотивації до навчання. До т.з. реального середовища можемо віднести експедиції, екскурсії тематичними музеями, установами, виробництвом тощо. Підчас експедицій та екскурсій може відбуватись і профорієнтація: учні мають змогу «приміряти» ту чи іншу професію на себе, побачити реальний стан галузі.
Моделі реальних об'єктів. Сучасні виробники пропонують як статичні моделі, так і інтерактивні (з якими учень може взаємодіяти, складаючи елементи, налаштовуючи їх тощо). Моделі-муляжі допомагають вивчити матеріал не лише візуально, а й на дотик, що збільшує ефективність навчання.
Природничі науки передбачають проведення експериментів для вивчення законів природи та явищ. Нині на ринку таких продуктів пропонується чимало наочності, яка наближена до сучасних професійних інструментів (цифрові лабораторії, різноманітні датчики тощо). Використання сучасного обладнання формує практичний досвід, наближений до реального життя.
Цифрова імітація якогось процесу (лабораторна робота). Застосовується для наочної демонстрації тих чи інших явищ і законів природи, а також коли немає змоги провести експеримент в реальності. Також симуляції можуть надавати можливість для наукового моделювання: змінюючи ті чи інші вихідні параметри, отримуємо результат, який відповідає дійсності в реальному світі.
Тривимірні зображенні (іноді анімовані), які дозволяють детально розглянути об'єкт реального світу з усіх боків. Така наочність є ефективною, адже дає цілісне уявлення про об'єкт і розвиває просторове мислення учнів. Існує чимало готових 3D-моделей, які можна знайти на спеціалізованих сайтах. Також учні можуть створювати власні 3D-моделі й роздруковувати їх на ЗD-принтері в рамках STEAM-навчання.
Фотографії приміщень або відкритого простору, які можна переглядати в режимі 360 градусів, що створює ілюзію 3D-простору (як у комп'ютерних «стрілялках»). Такі панорами найчастіше створюють музеї та різноманітні установи, щоб познайомити глядача з вмістом приміщень. Також існують панорами природних явищ та культурних пам'яток. За допомогою панорам учні можуть пройти віртуальну екскурсію.
Існує чимало мобільних додатків навчального спрямування, які пропонують контенту режимі доповненої реальності: віртуальні об'єкти через камеру смартфона «відображаються» в реальному світі. Педагог може створити свою доповнену реальність, прикріпивши, наприклад, до ілюстрацій підручника, якісь матеріали: схеми, відео, 3D-моделі тощо, які будуть візуально привабливо відображатись через смартфони учнів.
За допомогою спеціального програмного забезпечення та окулярів віртуальної реальності можливо організувати «екскурсію» в віртуальному тривимірному просторі: обертаючи голову, учень бачитиме інше зображення, що імітує перебування в іншому просторі. Іноді додатково використовують джойстики або цифрові рукавички для взаємодії з віртуальними об'єктами.
Ілюзійне ЗD-зображення, яке створюють за допомогою спеціальної технології фотографування (голографіки). Об'єкт, що візуалізується голограмою, можна розглянути з усіх боків. Створити голограму можна за допомогою смартфона, спеціального відео та простої саморобної установки — прозорої «піраміди».